"На фініші мав зробити пропозицію руки і серця, тому варіанта не добігти навіть не розглядав". "НТ" звернулася за коментарем до Максима, і той люб'язно поділився враженнями.
"Ідея пробігти довгий крос зародилася ще влітку минулого року, але тоді я почав готуватися не до марафону, а до половини дистанції. І вже восени, 7 жовтня, був перший старт (Wizz air Kyiv city Marafon).
 Перший півмарафон дався дуже тяжко. Можливо, через відсутність досвіду і неналежну фізичну підготовку. На фініші в той момент мені здалося, що пробігти марафон - нереально! Але через тиждень я почав займатися з тренером по бігу. Правильний раціон, режим і, звісно, тренування. Спочатку було дуже непросто звикнути до харчування - 5 разів на день: три основні і два перекуси (але все маленькими порціями). Також дуже тяжко було прокидатися 0 5:50 ранку взимку і йти на тренування (їх було три на тиждень: два в манежі і довгий крос на вихідних, 15-20 км по снігу). Згодом я ввійшов у цей режим. Після Нового року тренування стали інтенсивнішими, довгі кроси сягали 30-35 км. Паралельно було ще два старти: в Одесі на 21 км та у Києві, перед самим марафоном, 7 квітня, - теж на 21 км. Забіг в Одесі я не подолав-заболіло коліно. Довелось випасти з тренувань на тиждень. Ходив на масажі... і вже через 7 днів мав змогу тренуватися. Це вже перейшло в залежність. Хотілось тренуватися більше. Після тренування я відчував себе більш бадьорим і впевненішим у своїх силах, ніж без тренувань, прагнув довести собі, що мета буде досягнута, а також мріяв полетіти до Парижа...
![]()
І от уже перед стартом у Парижі стало трохи страшнувато. Насамперед, я не хотів підвести тренера, який так багато часу віддавав тренуванню, по-друге, на фініші я хотів зробити пропозицію руки і серця коханій, тому варіанта не добігти я не розглядав узагалі. Перші 20 км пробіг дуже легко, атмосфера, яка там була, - просто казкова: бігли і діти, і дорослі, і літні люди - а це дуже надихає, тим паче, що бігти Парижем - прекрасно. На відмітці 30 км організм почав сигналізувати про те, що він не робот, тому під час дистанції на ходу споживав швидкі вуглеводи і пив воду. Головне не зупинятися! І коли я зрозумів, що до фінішу лишилося 200 метрів - емоцій не передати: десь беруться сили, і навіть вдається прискорюватися. В цей момент не відчуваєш ні втоми від майже чотиригодинної дистанції, ні ніг, наповнених болем, ні небезпеки м'язової судоми, а є тільки ейфорія від того, що зміг і не здався ні під час тренувань, ні на дистанції. На фініші я почув довгожданне "Так" від своєї коханої. Таким чином, у той день у мене було аж дві перемоги.
На закінчення бажаю всім бути здоровим фізично і духовно. Займайтесь спортом, дбайте про себе, удосконалюйтесь - це допоможе вам бути впевненішим і успішним. Аналізуйте свої помилки і рухайтеся далі. Не звертайте уваги на тих, хто ще до старту говорить, що у вас не вийде. Вірте в себе!"
Мельник Михайло, НТ, 26.04.2019
|
