Народна трибуна
ЧЕМПІОНАТ ОБЛАСТІ

ФУТБОЛЬНІ САЙТИ
ПЕРШІСТЬ ОБЛАСТІ

ВОЛЕЙБОЛ

Народна трибуна
ОНЛАЙН
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Головна » Статті » Волейбол

Життя, як феномен і легенда
Якщо намагатися перелічити усі титули та здобутки Сергія Серпутька на його довгому життєвому марафоні, то зробити це буде важко, оскільки таке заняття займе багато часу, не менше друкованих сторінок, а сам спортивний доробок Сергія Григоровича вже давно заслуговує на розлогу розповідь. Можливо, саме якраз поважний ювілей нашого знаменитого земляка і спонукатиме до створення більш детального його життєпису, у якому органічно поєднані сторінки спортивної слави Ємільчинського району. Але якраз сьогодні ми маємо чудову і приємну нагоду згадати про головні етапи спортивно-педагогічної біографії Сергія Серпутька, яка й досі слугує прекрасним прикладом служіння, відданості рідній землі, рідному селу і обраній на старті життєвої стежки професії педагога і спортсмена.

 Змалку рівнявся на Валерія Брумеля. І на брата Василя

 Наш нинішній 70-літній ювіляр, відповідаючи на запитання про те, як із дитячих років він долучався до занять спортом, конкретної дати чи особливого випадку, який відіграв визначальну роль у його спортивному житті, так і не пригадує. Він був найменшим у багатодітній сім’ї, де народилося шестеро дітей. У його рідних Середах спорт, спритність, сила та швидкість здавна користувалися авторитетом і в трудові колгоспні будні, і, особливо, – у часи свят та відпочинку, коли спортивні змагання збирали не лише усю сільську дітвору, але й не меншу кількість дорослих. Старший брат Сергія Серпутька – Василь, старший від найменшого аж на десять років, славився багатьма спортивними талантами, був неперевершеним в усій окрузі волейболістом, а ще – здібним організатором матчів, ігор, турнірів між сільськими громадами. Тож наймолодшому із Серпутьків, Сергію, випало щастя зростати у змагальній атмосфері шкільних та міжшкільних змагань, які наприкінці 50-х та на початку 60-х років минулого століття набували на Ємільчинщині особливої популярності. Сергій Григорович, розповідаючи про традиції спортивних учнівських спартакіад районного чи обласного рівня, згадав про свою першу районну спартакіаду зі спортивного п’ятиборства, на якій виборов друге місце. "Було це на початку 60-х років, коли величезної популярності набирали олімпійські види спорту, – згадує Сергій Серпутько. – Легендарний легкоатлет-стрибун Валерій Брумель встановив кілька визначних світових рекордів у стрибках у висоту, і цей вид легкоатлетичної програми здобув особливу привабливість, адже був надзвичайно видовищним. Мені також подобалась легка атлетика і, найпершим чином, – стрибки у висоту. Якраз на своїй першій спартакіаді у змаганнях із п’ятиборства я встановив тоді дуже пристойний результат – 1 метр і 55 сантиметрів. Так само добре виступав у спринті на 60 метрів, а в стрибках у довжину перетнув відмітку у 5 метрів та 60 сантиметрів. Загалом тодішнє друге місце у змаганнях п’ятиборців принесло мені першу чемпіонську славу, хоча справжніми кумирами для мене все ж таки були гравці волейбольної команди, де на лідерських позиціях був мій брат Василь”.

Перший життєвий університет – Донбас

Після завершення навчання у восьмому класі Сергій Серпутько вирушає у свої перші життєві мандри аж на Донбас. Професія, якій він вирішив присвятити своє життя, була найбільш поширеною у шахтарському регіоні, де хлопець із Ємільчинського району став учнем училища №66 міста Стаханова (Кадіївки). Успішно завершив навчання у ПТУ, здобув професію машиніста електровоза і вивозив вугілля за нехитрим шахтарським маршрутом. Проте саме у Стаханові Сергій Серпутько проявив себе як першокласний спортсмен-універсал. Сьогодні навіть важко собі уявити, як сімнадцятирічний юнак, окрім навчання та праці, встигав грати у волейбольній та футбольній командах, які виступали у першостях міста, грали на першість УРСР, а подекуди "виривалися” навіть всесоюзний рівень. І це ще далеко не все, бо Сергієві подобалася і легка атлетика, і боротьба, і навіть бокс. У Стаханові він досяг злету над легкоатлетичною планкою висотою 1,65 метра, але далі не дозволяли ні зріст, ні вага, яка розпочала додаватися у ході боксерських тренувань. Втім, у моді на той час були не лише спорт, тренування та змагання, але й навчання. Сергій Серпутько продовжував заочно навчатися у гірничому інституті, поки не прийшов час служити у війську, де, знову ж таки, визначальним заняттям для нього виявився спорт. Служив на славнозвісному ракетному полігоні Капустін Яр, а поряд, у Волгограді, виступав у футбольних першостях округу. Після служби в армії Сергій Серпутько повертається до Стаханова і все йшло до того, що його життєва та спортивна стежина ще надовго (якщо не назавжди) отримала б донбасівську "прописку”. Але втрутився випадок, коли один із друзів Сергія, Федір Темров, потрапив у жахливу аварію, яка трапилася під час обвалу в одній із найглибших шахт. Вмить уславлений волейболіст, майстер спорту і красень із двометровим зростом став інвалідом, а коли до лікарні прийшли його друзі, то першими були слова, адресовані Сергію Серпутьку: "Сергій, залишай шахту, йди спортивною стежкою і не бійся – у тебе все вийде”. Ті слова покаліченого товариша і друга очевидно таки мали певну магічну силу, і Сергій Серпутько після певних роздумів та коливань, полишаючи шахтарську перспективу, все ж таки повертається додому.
 

1989 рік. Сергій Серпутько з вихованцями на Спартакіаді ВДФСП профспілок України в м. Бердичеві. Команда посіла перше місце та стала учасником всесоюзної Спартакіади у Москві, де Сергій Григорович став другим у змаганнях із гирьового спорту.
Нижній ряд зліва направо: Сокирко Андрій, Серпутько Сергій Васильович, Серпутько Валерій.
Верхній ряд: Серпутько Леонід, Романчук Володимир, Серпутько Сергій Григорович, Серпутько Сергій Михайлович, Серпутько Анатолій.


 І, все ж таки, найкраще – у рідній стороні!

Ємільчине радо зустріло земляка, який одразу і, як кажуть, з головою поринув у спортивне життя району. Спортивна діяльність у рідному районі швидко стала головним заняттям для Сергія Григоровича, тож одразу, аби не втратити навичок до навчання, він вступає до Івано-Франківського технікуму фізичної культури. На початку 70-х років минулого століття це був навчальний заклад із бездоганною репутацією та славою на весь Радянський Союз, яку здобували для нього його "зіркові” випускники. Сергій Серпутько став одним із найяскравіших студентів, які вдало поєднували навчання із участю у змаганнях із багатьох видів спорту. Саме у той час спортивна спеціалізація універсально підготовленого Сергія Серпутька поширилася і збагачувалась на лижних трасах, на змаганнях із туризму, у гирьовому двоборстві.

Вдома, у Ємільчинському районі, його знали у багатьох селах. І вже не тільки як вправного спортсмена, але й як організатора спортивно-фізкультурного життя району. Власне кажучи, усі спортсмени Ємільчинського району, а також багато спортсменів та тренерів із усіх куточків Житомирщини, упродовж кількох десятків років встигли запам’ятати потужну спортивну постать Сергія Серпутька. Із середини 70-х років минулого століття Сергій Григорович Серпутько остаточно повертається до свого рідного села і вже до пенсійного віку, до того, як піти на заслужений відпочинок, працює вчителем фізичного виховання, а також інструктором – спорторганізатором у місцевому колгоспі. Знову ж таки, вчительські будні вдало поєднує із тренуваннями місцевої дітвори, яка відзначалася стабільно високими результатами на змаганнях районного, обласного і навіть республіканського рівнів. А Сергій Григорович ні на мить, у будь-яку пору року не полишав занять спортом і власним прикладом ставав взірцем для своїх вихованців, для кількох поколінь односельців. Знову ж таки, вступив на навчання і успішно закінчив Київський інститут фізичної культури, отримавши черговий диплом із відзнакою. Студента-заочника із Житомирщини ще довго пам’ятали чимало столичних викладачів, вражених методиками та прийомами, які пропонував для тренувальних завдань здавалося б звичайний сільський вчитель зі скромного поліського села Середи. Хоча саме Сергій Григорович здобув справді легендарну славу для свого села, бо часто суперники його вихованців, опиняючись у ролі переможених, шукаючи причини та секрети винятково – дивовижних успіхів С. Г. Серпутька, говорили із відчаєм, але прямо, відверто і просто: "Що тут поробиш, це серединець, який звик тільки перемагати”. І він постійно перемагав. Щороку додаючи до скарбнички спортивної слави Середівської середньої школи десятки медалей, кубків, грамот та призів. До універсальних спортивних талантів та спеціалізацій Сергія Серпутька додалося вміння чудового організатора, господарника, який оснастив шкільну базу рідної школи всіма можливими снарядами, інвентарем для занять, для тренувань та змагань. Вчитель і тренер із непримітної поліської "глибинки” не втомлювався шукати нові методики, опановувати нові, незвичні і нестандартні для сільської школи напрями, прийоми та секрети підготовки прекрасних спортсменів. Не лише волейбол, який великою мірою став ментальною ознакою Ємільчинского спорту саме завдяки нев’янучому таланту Сергія Серпутька, але й улюблений у народі футбол був також "візитівкою” сільських спортсменів села Середи. А гімнастика? А лижі? А легка атлетика чи спортивний туризм?..



1989 рік. Збірна Ємільчинського району, учасники Всесоюзної спартакіади у Москві. Фото з домашнього архіву Володимира Романчука.

Його й сьогодні пам’ятають, згадують та шанують багато колег, хто мав честь і можливість змагатися із Сергієм Григоровичем особисто чи із його вихованцями. Його феноменальне вміння психологічно перевтілюватися на спортивному майданчику чи на стадіоні, його твердий, мов криця, характер, часто ставав запорукою успіху у здавалося б найскладнішій спортивній ситуації. Тривалий час він був справжнім лідером спортивно-педагогічної громади Ємільчинського району, де упродовж кількох десятиліть очолював методичне об’єднання вчителів фізичного виховання. Вчительський і тренерський досвід Сергія Серпутька неодноразово ставав предметом вивчення фахівців Житомирського обласного та Республіканського інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників. Він досяг значних вершин у педагогічній діяльності і ніколи не жалів, що колись, на зорі своєї трудової життєвої стежки, полишив працю у шахтарській лаві. Цікаво, що на життєвому шляху Сергія Григоровича Серпутька траплялися справді достойні пропозиції, які могли звабити очевидною перспективою певного кар’єрного зростання. Але для цього треба було полишати рідне село, рідну школу і своїх, також рідних, вихованців. "Вони, мої діти, школярі нашої Седівської школи, виростали на моїх очах”, – говорить нині всуціль сивочолий і вже тяжко хворий ветеран Сергій Серпутько. – Їх перспективи, надії та сподівання, тренування та змагання стали змістом усіх моїх буднів та свят, хоча особливо часто я їх не відрізняв, бо свято у нас зазвичай наставало після чергової спортивної перемоги”.

Сьогодні, коли С. Г. Серпутько вже пішов на пенсію, бо далася взнаки хвороба, про його спортивно-педагогічні успіхи говорять як про легенду, яку важко відтворити чи відродити. Але важливіше замислитися над феноменом людини, яка змогла досягти на ниві своєї улюбленої професії видатних успіхів. Наука, яка досліджує успішні життєві досягнення окремих людей, найпершим чином називає і розкриває секрет таких звитяг та досягнень відомою формулою уславленого українського філософа Григорія Сковороди, який закликав та сповідував ідею "сродної праці”. Тобто, такої праці, якою людина живе, якій віддається всіма душевними та тілесними силами. Формула проста. Але вона здатна пояснити феномен. І, зокрема, життєвий феномен Сергія Григоровича Серпутька. Сьогодні – вже 70-річного ювіляра, але такого ж неперевершеного, непереможного і досі уславленого вчителя, наставника і спортсмена.
Віктор Радчук
"Народна трибуна", №4,  27.01.2017
Категорія: Волейбол | Додав: sportem (01.02.2017)
Переглядів: 83
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ЧЕМПІОНАТ РАЙОНУ

ЧР Goalstream
КОМЕНТАРІ
(18.10.2017 18:05)
(17.10.2017 15:52)
(05.10.2017 11:41)
(24.09.2017 10:44)
(29.08.2017 19:18)
(27.08.2017 20:54)
(22.08.2017 21:25)
СПАРТАКІАДА

НовіКомандиКубок областіЧемпіонат області1 лігаЧемпіонат районуКубок районуМіні-футболГравціВолейболСпартакіадаРізне

©2008-2017 "Спорт Ємільчинщини" Публікація матеріалів (фото) за наявності гіперпосилання на sportem.at.ua | E-mail: sportem@ukr.net